имог". Вона полягає в тому, що: 1) поведінка зобов'язаної особи окреслена вимогами норми права; 2) поведінка зобов'язаної особи окреслена вимогами уповноважених осіб; 3) поведінка зобов'язаної особи у випадку невиконання цивільного обов'язку забезпечується вимогою (присудом) суду виконати цей обов'язок.
  Розрізнюють обов'язки активного і пасивного типу. Обов'язок активного типу полягає у вимозі до зобов'язаного суб'єкта здійснити ту чи іншу дію (дії). Невиконання ним цих дій спричиняє застосування санкцій, передбачених законом або договором. Обов'язок пасивного типу ґрунтується на вимозі дотримуватися правової заборони на здійснення певних дій, що забезпечується можливістю застосування правових санкцій. Така заборона може бути прямою або такою, що мається на увазі. Пряма заборона, наприклад, має місце, коли йдеться про обов'язок наймача житлового приміщення не порушувати правила користування приміщенням, правила співжиття і т. п. Заборона, що мається на увазі, випливає з самої суті відносин. Наприклад, з права власності випливає обов'язок пасивного типу для всіх третіх осіб — не порушувати права власника. Пряма заборона звичайно має місце у вже існуючому зобов'язанні (правовідносинах). Заборона, що мається на увазі, може бути як у правовідношенні, що вже існує, так і слугувати правовстановлюючим, правостворюючим тощо юридичним фактом.
  Критеріями виконання цивільних обов'язків і підставами звільнення від них слугують умови договору і акти законодавства. Причому договір вказано першим, що свідчить про надання йому переваги (у тих випадках, коли він існує) перед нормами законодавства: спочатку мають бути з'ясовані умови договору, а якщо цього недостатньо, — то слід звернутися до актів цивільного законодавства.
  2. Положення ст. 14, згідно з яким особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для