и “звичаї і традиції, що існують у торговому обігу”. Відповідно до § 1 німецького закону “Про недобросовісну конкуренцію” дії, що відбуваються у цій галузі, якщо вони суперечать “добрим звичаям”, то приводять до появи зобов'язань з відшкодування збитків, які викликані такими діями.
  Між іншим, існують різні підходи на національному рівні щодо визначення і ролі комерційних звичаїв у діловій практиці.
  Відповідно до права Великобританії, звичаї мають більшу специфіку, що зумовлюється історичними особливостями становлення та розвитку права цієї країни, що досі базується в значній мірі на прецедентах.
  В одному з найавторитетніших джерел з англійського права дається таке визначення звичаю: “Звичай (custom-кастом) - це поодинока норма, що існувала або в дійсності, або в презумпції з давніх часів та набула сили закону в даній місцевості, хоча б вона і суперечила або не відповідала загальному праву всього королівства”. Там же зазначається, що слово «custom» по-іншому використовувалося навіть провідними авторитетами в галузі права, але в строго правовому розумінні воно означає виключно давній місцевий звичай.
  У британському праві часто розмежовується поняття власне звичаю (custom) та торгового звичаю. Таке розмежування є специфікою властивостей цього права. Основні відмінності між названими поняттями такі:
  • торгові звичаї не обов'язково мають існувати з давніх часів;
  • дія торгового звичаю не повинна бути неодмінно обмежена певною місцевістю або визначеним колом осіб, що є цілком обов'язковим для власне звичаю. У доктрині та в прецедентах зазначалось, що звичай не може діяти на території всього королівства, бо це вже не звичай, а загальне право;
  • торговий звичай, що суперечить чинному праву, не може бути санкціонований судом, у той час як звичай в певних рамках може отримати судову підтримку.
  У братинській правовій