и власності та інші відносини стосовно речей), опосередковують відшкодування шкоди тощо. Разом із тим майнові відносини можуть мати місце і при нееквівалентному переданні майна (наприклад, договір дарування).
  Аналіз змісту ч. 1 ст. 1 ЦК дозволяє зробити висновок, що до сфери цивільно-правового регулювання можуть бути віднесені будь-які немайнові відносини. Що ж стосується майнових відносин, то ч. І ст. 1 відносить до предмета цивільно-правового регулювання лише ті з них, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їхніх учасників.
  Отже, критерієм встановлення галузевої приналежності майнових відносин є не предмет, а метод правового регулювання. Для цивільно-правового (диспозитивного) методу саме і характерні юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регульованих відносин.
  Урегульовані нормами цивільного законодавства особисті немайнові та майнові відносини є цивільними правовідносинами. Для таких правовідносин у цілому властиве те, що:
  а) їхні учасники стосовно один одного виступають як юридичне рівні суб’єкти, не підпорядковані одне одному і самостійні в організаційній та майновій сферах;
  б) відносини сторін регулюються на засадах ініціативи учасників і диспозитивності норм;
  в) їхні учасники виступають як носії цивільних прав і обов’язків;
  г) захист цивільних прав і стимулювання до виконання цивільних обов’язків здійснюється за допомогою цивілістичних засобів впливу і, як правило, у судовому порядку;
  д) за наявності розмаїття і відсутності обмеження підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин головною підставою виникнення правовідносин між суб’єктами цивільного права є угода (договір) сторін. Разом із тим, такими підставами є не лише факти, передбачені законодавчими актами, але також дії суб’єктів, які хоч і не передбачені цивільним