аним.
  Звичай має відповідати таким вимогам: носити характер загального правила (тобто визнаватися в більшості випадків); бути достатньо відомим у відповідній галузі (наприклад, торгівлі); бути конкретним за змістом і достатньо раціональним (оптимальним).
  Важливою умовою використання звичаю в комерційних контрактах є обізнаність з ним сторін, що укладають угоду.
  Торгові звичаї, як правило, вказуються в біржових правилах, що входять до спеціальних збірок, у спеціальних збірках Торгових палат, у матеріалах робочих комісій Комітету сприяння зовнішній торгівлі та інших організацій, що діють у рамках ООН, а також у типових контрактах і рішеннях третейських судів з окремих питань.
  Таким чином, з юридичного погляду міжнародні комерційні звичаї являють собою правила, що діють на певній території. Тому питання про застосування у відповідному випадку того чи іншого конкретного звичаю має вирішуватися на основі законодавства тієї країни, право якої регулює даний комерційний контракт.
  Слід підкреслити, що у зв'язку з інтернаціоналізацією комерційних відносин створився певний ”корпус” міжнародних комерційних звичаїв (особливо в торгівлі) і традицій.
  “Звичай” і “традиція” дужі близькі поняття, оскільки обидва розцінюються як правила, що не є нормою права.
  Але традиція, на відміну від звичаю, не є джерелом права і застосовується лише за умови, що ці правила відомі сторонам і відображені в комерційній угоді у вигляді прямого посилання або умови, що мається на увазі.
  Звичаї та традиції не є складовою національної системи права, але вона може посилатися як на звичайні принципи, так і на торгові звичаї. Наприклад, § 242 Цивільного кодексу Німеччини посилається на “звичаї цивільного обігу” для конкретизації зобов'язальних відносин; § 346 німецького Торгового кодексу під час здійснення торгової діяльності вимагає брати до уваги