ведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
  Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
  2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
  1. Коментована норма вперше у вітчизняному цивільному законодавстві прямо передбачає, що звичай може бути формою норм цивільного права, дає його визначення і визначає засади застосування звичаю. Раніше чинне цивільне законодавство теж іноді згадувало про окремі види звичаїв: "правила соціалістичного співжиття", "моральні принципи суспільства, яке будує комунізм" тощо (ст. 5 ЦК 1963 р.). Проте дані категорії лише згадувалися у загальному вигляді, їх значення та зміст не розкривалися, а тому практика їх застосування була вкрай незначною. Натомість новий ЦК містить поняття звичаю, визначаючи його як правило поведінки, котре не встановлене актами цивільного законодавства (хоча і може бути зафіксоване у відповідному документі), але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
  Залежно від характеру правового звичаю можна виокремити декілька його видів: звичаї ділового обігу (обороту); міжнародні звичаї, звичаї внутрішньодержавні; звичаї, що ґрунтуються на звичаєвому праві; судовий звичай та ін.
  Деякі зі звичаїв можуть бути зафіксовані у відповідному документі (наприклад, звичаї розподілу загальної аварії кодифіковані у Йорк-Антверпенських правилах, а також закріплені у Кодексі торгового мореплавства України; деякі судові звичаї зафіксовані у постановах Пленуму Верховного Суду України тощо). Але в більшості випадків звичаї в актах цивільного законодавства або якихось спеціальних документах не фіксуються, а мають характер правових аксіом, що звичайно приймаються до уваги учасниками цивільних відносин, судом тощо (наприклад, правила "Двічі за