кає проблема співвідношення, визначення пріоритету договору чи закону у тих випадках, коли стосовно якихось відносин є вказівка в актах цивільного законодавства, але сторони бажають врегулювати дані відносини інакше. Розв'язанню цієї колізії присвячено ч. 3 ст. 6, яка надає особам право вибору: вони можуть використати норми акта цивільного законодавства для регламентації своїх стосунків, але також мають право встановити для себе у договорі правила поведінки на власний розсуд.
  Разом із тим, варто звернути увагу на те, що, хоча загальним правилом є право суб'єктів договору відступити від положень актів цивільного законодавства, з нього існують винятки. До таких випадків належать такі ситуації: а) відступ від положення акта цивільного законодавство прямо заборонений таким актом; б) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту; в) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з самої суті відносин між сторонами (наприклад, у договорі дарування не можна передбачити плату за подарунок, оскільки дарування за своєю сутністю є безоплатним).
  4. Стаття 6, як випливає вже з її назви, присвячена проблемам співвідношення актів цивільного законодавства і договору. Проте остання частина цієї статті поширює її дію також на односторонні правочини. Отже, можна зробити висновок, що, з одного боку, ідеться про можливість укладення односторонніх правочинів, як передбачених, так і не передбачених у цивільному законодавстві, а, з іншого боку, — стосовно односторонніх правочинів, передбачених актами цивільного законодавства (наприклад, видачі доручення), можуть застосовуватися правила щодо його пріоритетності стосовно закону і т. ін.
  
  Стаття 7. Звичай
  1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм е правило поведінки,