здатність фіксується і закріплюється актами цивільного законодавства, її можна визнавати не тільки природною а суспільно-юридичною властивістю, юридичною можливістю, на підставі якої особа може мати цивільні права й обов'язки.
  Існування правоздатності означає наявність певного правового зв'язку між державою і особою (держава визнає за особою правоздатність і гарантує її здійснення). Разом із тим, звідси не випливає, що правоздатність можна визнати суб'єктивним правом. Правоздатність являє собою можливість мати зазначені в законі права й обов'язки, тоді як суб'єктивне право — вже існуюче конкретне право, що належить певній особі.
  Правоздатність завжди існує в особи, конкретного ж суб'єктивного права може й не бути. Наприклад, у зміст правоздатності фізичних осіб входить можливість придбати майно на праві приватної власності (ст. 41 Конституції України). Однак суб'єктивне право на конкретне майно виникає у неї лише при наявності певних юридичних фактів, наприклад, у результаті договору купівлі-продажу, зведення будівлі з дотриманням установленого порядку, спадкування майна і т. д. Як правило, правоздатність реалізується в окремих конкретних суб'єктивних правах.
  Від суб'єктивного права правоздатність відрізняється і тим, що вона не може бути передана іншій особі, тоді як більшість суб'єктивних прав можуть бути відчужені.
  З врахуванням сказаного можна зробити висновок, що до змісту цивільної правоздатності входять не суб'єктивні права й обов'язки, а тільки можливість їх придбання. Саме в цьому сенсі цивільної правоздатності слід розуміти такі, що входять до змісту цивільної правоздатності права й обов'язки, передбачені Конституцією і ст. 10 ЦК 1963 р. Про це свідчить положення ст. 21 Конституції, відповідно до якого права і свободи є невідчужуваними, більшість же суб'єктивних прав може бути передана. Про це також