лити: способи, які можуть застосовуватися судом (визнання правочину недійсним, примусове виконання обов'язку до виконання та ін.); способи, які можуть бути використані сторонами правовідносин як самостійно, так і за допомогою юрисдикційного рішення компетентного органу чи особи (відшкодування збитків чи інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди та ін.); самозахист, тобто, захист який здійснюється особою, право якої зазнало впливу без участі суду чи іншого юрисдикційного органу.
  Суб'єкт права може вибрати один або обрати декілька способів захисту. Це правило не поширюється на випадки, коли у кожному конкретному випадку не передбачено конкретного способу захисту права.
  Відсутність правових норм, які закріплюють конкретний спосіб захисту цивільних прав, або наявності можливості застосувати різні способи означає, що стороні належить право вибору. При цьому можливе поєднання (одночасне застосування) декількох способів захисту.
  Розпорядження своїм правом на захист — це уповноважуюча норма цивільного законодавства, яка полягає у наділенні особи, яка вважає свої права порушеними, невизнаними чи оспореними, можливості застосувати заходи захисту, передбачені законом або договором.
  Так, за загальним правилом, право на звернення до суду має особа, яка має матеріально-правову заінтересованість у справі. У цьому полягає суть принципу диспозитивності цивільного та господарського процесу. Так, відповідно до ст. 5 ЦПК України, суд приступає до розгляду цивільної справи: 1) за заявою особи, яка звертається за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів; 2) за заявою прокурора та інших осіб, які мають право у випадках, передбачених законом, звертатися до суду на захист прав та свобод іншої особи, невизначеного кола осіб або державних чи громадських інтересів.
  Господарський