овлення порушеного чи оскарженого права самостійно (самозахист) (див. коментар до ст. 19 ЦК).
  Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
  Невизнання — це дії учасника цивільного правовідношення, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, які спрямовані на заперечення в цілому або у певній частині суб'єктивного права іншого учасника цивільного правовідношення, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право. Такий несприятливий наслідок може мати як при абсолютному, так і при відносному цивільному правовідношенні.
  Оскарження — це такий стан цивільного правовідношення, при якому між учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності суб'єктивного права у сторін, а також належності такого права певній особі. Оскаржене право, ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, зумовлена поведінкою другої сторони стосовно уповноваженого. Наприклад, при розгляді справи про визначення частки майна у спільній власності сторони правовідносин спільної власності (співвласники) звертаються до суду для того, щоб вирішити цей спір і визначити дійсну частку кожного із співвласників. Формами оспорювання також можна визнати пред'явлення претензії, позову до суду, заяв та скарг до компетентних органів.
  Інтерес, який охороняється законом, — це не заборонене законом І таке, що не суперечить загальним засадам цивільно-правового регулювання, прагнення особи щодо ефективної реалізації своїх повноважень, які не визначені як суб'єктивні права. Прикладом може виступити інтерес кредитора