законодавства.
  2. Положення ст. 14, згідно з яким особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, ґрунтується на таких передбачених ст. З ЦК засадах цивільного права, як неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, свобода договору, свобода підприємництва, справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства. При цьому варто звернути увагу на те, що у коментованій нормі йдеться про те, що особа не може бути примушена до дій, "вчинення яких не є обов'язковим для неї". Аналіз ч 1 ст. 14 ЦК дозволяє зробити висновок, що маються на увазі дії, виконання яких покладається на особу договором або актом цивільного законодавства.
  3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актами цивільного законодавства.
  4. Засоби заохочення можуть бути встановлені у договорі у вигляді позитивних стимулів (надбавка до суми платежу за дострокове виконання роботи, виплата премії за високу якість виконаної роботи або наданої послуги тощо). Однак на практиці стимулом до виконання обов'язків частіше слугують міри відповідальності або інші засоби "негативного впливу" на зобов'язану особу, що одночасно мають мету захисту інтересів уповноваженої особи. Наприклад, у договорі позики може бути передбачене його забезпечення за допомогою штрафу, поруки або застави. У таких випадках, крім основного зобов'язання (правовідношення) з договору позики виникають додаткові (акцесорні) зобов'язання або правовідношення, пов'язані з вимогами відносно забезпечення виконання основного зобов'язання. Якщо штраф — це, передусім, міра відповідальності, то застава має метою, насамперед, захист інтересів кредитора, а також стимулює боржника до виконання зобов'язання загрозою втрати заставленого майна.
  
  Глава 3.