ідальності форма вини, як правило, не має значення, зате навмисне завдання шкоди іншій особі може супроводжуватися настанням відповідальності іншої галузевої належності (наприклад, кримінальною відповідальністю). Таким чином, при такому виді зловживання правом можуть наставати два види відповідальності: цивільно-правова і кримінально-правова. Разом з тим, слід зазначити, що тут не йдеться про "подвійну відповідальність". Насправді при навмисному завданні шкоди іншій особі у процесі реалізації її права ніби "накладаються" два правопорушення — цивільне і кримінальне (злочин). Тому й відповідальність за кожне з цих порушень настає окремо. Практично це виглядає як задоволення цивільного позову про відшкодування шкоди, поданого у кримінальному процесі потерпілою від навмисного завдання шкоди особою.
  Зловживання правом, пов'язане з використанням недозволених форм його реалізації, але у рамках загального дозволеного типу поведінки щодо даного права, є менш тяжким цивільним порушенням, оскільки полягає у своєрідному "тимчасовому ексцесі" під час правомірної загалом поведінки особи. Разом із тим, зловживання правом, як і кожне правопорушення, спричиняє застосування санкції. Загальна санкція передбачена у ст. 16 ЦК, яка передбачає відмову в охороні неналежне здійснюваного права. Який конкретний приклад можна згадати правила про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом тяжких обставин (ст. 233 ЦК). Саме по собі вчинення правочину є дією правомірною. Але використання тяжких для контрагента обставин — це зловживання своїм правом на укладення правочину. Тому такий правочин визнається недійсним (див. коментар до ст. 233).
  4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися "моральних засад суспільства". Як зазначалося вище, поняття "моральні засади суспільства" є оціночною категорією, що походить від часів