ого законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Таке рішення є характерним для приватного права і ґрунтується на загальному принципі: "Дозволяється все, що не забороняє закон". Ці положення розвинені і далі у ст. 11 шляхом наголошування на тому, що цивільні права і обов'язки виникають не тільки за наявності прямо вказаних обставин, але й "з інших юридичних фактів".
  2. Частина 2 коментованої статті містить досить традиційну схему юридичних фактів: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
  Правочини — це волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на набуття, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (див. коментар до ст. 202 ЦК). Договори — це правочини, у яких є мінімум дві сторони, що досягли згоди відносно набуття, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків. Кожен договір є правочином, але не кожен правочин є договором. Наприклад, для виникнення прав і обов'язків після смерті спадкодавця, який склав заповіт, у його спадкоємців достатньо волевиявлення спадкодавця.
  Створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності є правомірними юридичними вчинками, котрі породжують цивільно-правові наслідки незалежно від волі особи, яка здійснила цей юридичний вчинок, створити своїми діями цивільні права і обов'язки. При цьому відкриття, винаходи, промислові зразки тощо набувають значення підстави виникнення цивільних прав і обов'язків за умови їх належного оформлення у відповідних органах. Створення творів науки, літератури, мистецтва, породжує цивільні правовідносини вже внаслідок