словнику торговий звичай - це звичайне повторення однієї і тієї самої практики в угодах між комерсантами, чи з питання факту (упаковка, спосіб відправки товарів), чи з питання права (розподіл ризиків, яких зазнає товар під час транспортування, строк виконання зобов'язань). Головними ознаками звичаю тут є його повторюваність, коло осіб-комерсантів (вужче, ніж в американській чи британській доктринах) і те, що притаманне саме французькому праву - питання, які регулюються звичаєм.
  Таким чином, ми бачимо, що всім правовим системам властиве те, що становлення звичаю як норми права не потребує санкціонування держави. Ділові люди мають можливість за допомогою звичаю доповнювати або конкретизувати закон, що регулює комерційний контракт.
  2. Частина 2 коментованої статті визначає місце звичаїв у системі норм цивільного права, передбачаючи, що звичай, який суперечить актам цивільного законодавства або договору, не застосовується. Загалом це правило відтворює давню сентенцію класичного римського права: "Авторитет звичаю є значним, однак він не переважує припису закону". Разом з тим, слід мати на увазі, що це положення слід тлумачити поширювальне: не може також застосовуватися звичай, який суперечить моральності суспільства, публічному інтересу тощо. Таким чином, правові звичаї за юридичною силою поступаються договорам, актам цивільного законодавства, а також загальним засадам цивільного права.
  Такий підхід цілком відповідає концепції права у країнах, чиї правові системи належать до центральноєвропейської, східноєвропейської (до неї належить Україна) та романської сімей приватного права. Тут, як правило, значення правового звичаю істотно обмежене. Він виконує другорядну роль яка форма права, оскільки історично багато звичаїв вже закріплено в актах законодавства і внаслідок цього можуть бути лише доповненням до них. Виняток