адження — ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу» передбачає, що державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому Законом; ст. 87 Закону «Про виконавче провадження» — відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення цього Закону тощо).
  Диспозитивний метод визначається правами суб'єктів виконавчого провадження і характеризується дозволом на активну поведінку в межах, установлених нормами законодавства про виконавче провадження. Наприклад, державний виконавець має право зупиняти виконавче провадження з підстав і в порядку, встановлених ст. 35 Закону «Про виконавче провадження», використовувати за згодою власника нежилі приміщення — ст. 35 цього Закону; сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти клопотання — ст. 29 цього Закону. Диспозитивний метод широко розповсюджений у нормах виконавчого провадження, в яких визначено правове становище стягувачів та їх представників. Щодо інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні — понятих, спеціалістів, експертів, перекладачів, то їх правове становище визначається, в основному, обов'язком діяти певним чином (ст. 14—16 цього Закону), тобто імперативним методом.
  Розглянуті положення надають можливість зробити висновок про те, що виконавче провадження характеризується такими рисами:
  а) його правовою основою є Конституція України, Закони України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», інші закони та підзаконні акти, прийняті відповідно до них, зокрема, Інструкція «Про проведення виконавчих дій», затверджена наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. № 74/5;
  б) відповідно

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-441 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>