реним, тобто здійснювати представництво, а також захищати права та інтереси сторони, тобто здійснювати правонаступництво.
  Правове становище представника у виконавчому провадженні у нормативному порядку окремо не визначене. Але норма, встановлена ч. 1 ст. 12 цього Закону про те, що сторони можуть реалізувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні через представника, свідчить про те, що представники можуть мати всі права і нести всі обов'язки сторони (ст. 29 та інші) в межах обсягу, визначеного стороною. Не можуть вони тільки реалізовувати обов'язки боржника, який зобов'язаний, згідно з рішенням, вчинити певні дії особисто (ч. 1 ст. 12 цього Закону).
  Законодавство про виконавче провадження не врегульовує питання про те, хто може бути представником сторони, тому в цьому разі можуть бути застосовані субсидіарно норми цивільного процесуального права України, зокрема, статті 111 і 112 ЦПК України, які визначають коло осіб, що можуть бути представниками в цивільному процесі України і послуги яких переносяться на виконавче провадження.
  Керуючись вказаними нормами, можна визначити, які особи можуть бути представниками у виконавчому провадженні:
  1) члени органів управління, працівники підприємств, установ, організацій усіх форм власності в справах таких юридичних осіб. Цей висновок можна також зробити з ч. 4 ст. 12 Закону «Про виконавче провадження», якою передбачено, що участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, котрі діють в межах повноважень, наданих їм законом (в широкому розумінні — також статутом, положенням тощо) або через представників юридичної особи. Такими, як правило, є працівники юридичної служби;
  2) уповноважені профспілок — у справах працівників,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-441 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>