державний виконавець має право зупиняти виконавче провадження з підстав і в порядку, встановлених ст. 35 Закону «Про виконавче провадження», використовувати за згодою власника нежилі приміщення — ст. 35 цього Закону; сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти клопотання — ст. 29 цього Закону. Диспозитивний метод широко розповсюджений у нормах виконавчого провадження, в яких визначено правове становище стягувачів та їх представників. Щодо інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні — понятих, спеціалістів, експертів, перекладачів, то їх правове становище визначається, в основному, обов'язком діяти певним чином (ст. 14—16 цього Закону), тобто імперативним методом.
  Розглянуті положення надають можливість зробити висновок про те, що виконавче провадження характеризується такими рисами:
  а) його правовою основою є Конституція України, Закони
  України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче
  провадження», інші закони та підзаконні акти, прийняті відпо
  відно до них, зокрема, Інструкція «Про проведення виконавчих
  дій», затверджена наказом Міністерства юстиції України 15 груд
  ня 1999 р. № 74/5;
  б) відповідно до ст. 2 Закону «Про виконавче провадження»,
  примусове виконання рішень, ухвал, постанов судових і несудо
  вих органів у передбачених законом випадках покладається на
  державну виконавчу службу, яка входить до системи органів
  Міністерства юстиції України, а також (відповідно до ст. 9 Зако
  ну) на інші органи;
  7
  
  в) діяльність

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-483 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>