у примусового
  виконання допускається лише, коли вартість предмета застави переви
  щує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Кошти, отрима
  ні від реалізації заставленого майна, використовуються насамперед для
  задоволення зобов'язань боржника перед заставодержателем, і лише за
  лишок коштів — для задоволення вимог стягувача. При реалізації цієї
  норми державний виконавець зобов'язаний попередити заставодержате
  ля про звернення стягнення на майно боржника для задоволення вимог
  інших стягувачів, з'ясувати, чи не знаходиться майно в податковій за
  ставі, чи є наступні застави цього ж майна і повідомити наступних за
  ставодержателів, оскільки забезпечені заставою вимоги задовольняють
  ся в першу чергу (частина перша статті 44 Закону України «Про вико
  навче провадження». При цьому, для того, щоб визначити, чи достатньо
  220
  
  буде коштів, отриманих від реалізації предмету застави, для задоволення вимог заставодержателя (заставодержателів) та вимог інших стягувачів, державний виконавець має отримати від заставодержателя (заставодержателів) розмір вимог, які мають бути задоволені за рахунок заставленого майна. Згідно із статтею 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, — неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-483 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>