іквідацією підприємства, установи, організації (ч. 2 п. 32 Постанови пленуму Верховного Суду № 9 від 6 листопада 1992 р.).
  До рішень немайнового характеру, що вимагають примусового виконання і зобов'язують боржника вчинити певні дії, нале
  120
  
  жать рішення про відібрання дитини (ст. 78 Закону). Такі рішення приймаються у справах про передачу дитини від однієї особи до іншої, на піклування органу опіки і піклування, про позбавлення батьківських прав, про скасування усиновлення або визнання його недійсним.
  Виконавчі дії про відібрання дитини провадяться державним виконавцем з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання та із залученням представників органів опіки і піклування, органів та установ, медичних працівників.
  Участь органів опіки і піклування у виконанні рішень про відібрання дитини обумовлюється здійснюваними ними функціями із захисту особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та інших недієздатних осіб (статті 66, 129 КШС України), тому їх роль у виконавчому провадженні не менш важлива, ніж державного виконавця, якому вони сприяють в реалізації рішення про відібрання дитини.
  У таких випадках, коли боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються санкції відповідальності — штрафу, стягнення виконавчого збору (статті 46, 87 Закону).
  У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого лікувального закладу. Відповідно до ст. 354 ЦПК суд у десятиденний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-483 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>