23 Конституції СРСР. Слід підкреслити, що так рішення не тільки не суперечило законодавствам РРФСР, УРСР і СРСР, але й відповідало існуючим нормам міжнародного права.
  Як бачимо, в документах немає прямої вказівки на те, що Крим передається Україні у зв’язку з 300річчям возз’єднання України з Росією, хоча більшість істориків вважає, що це було саме так. Не знаходить поки що документального підтвердження й гіпотеза про те, що Крим віддали Україні у зв’язку з тим, що «міжнародний сіонізм» планував там створити Єврейську автономну республіку.
  Історики відзначають, що Крим навряд чи можна вважати «подарунком» Росії, оскільки історично він є батьківщиною кримських татар, з якими так брутально обійшовся сталінський режим. Подруге, утримання Криму для України породжувало велику кількість матеріальних, а також і політикоідеологічних проблем, оскільки більшість там становили росіяни. І це були не просто росіяни, а ті, кого тоталітарний режим «нагороджував» місцем поселення (колишні працівники органів безпеки, військові та ін.) і які були завжди готові виявити свою ворожість до всього українського (для них – буржуазнонаціоналістичного). І, нарешті, не слід забувати, що фактором передачі Криму М.Хрущов до певної міри реалізував свої попередні амбіції: адже вперше він звертався до Сталіна з цією пропозицією ще в 1944р., але тоді отримав відмову. Отже, передача Криму Україні також була певною мірою антисталінським кроком. За даними перепису 1959р. в Криму проживало близько 860 тис. росіян і лише 260 тис. українців. Кримський «подарунок» помітно посилив присутність росіян в Українській республіці. В цьому розумінні він, без сумніву, став належним відзначенням Переяславської угоди.
  «Парад суверенітетів», дезінтеграційні процеси в СРСР, необхідність вирішення питання про повернення кримськотатарського народу на свою історичну батьківщину стимулювали проведення загальнокримського референдуму щодо

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>