дність передачі Криму Україні. Але одноосібно вирішувати таке складне теоретичне питання в той час (кінець 1953 – початок 1954р.) Хрущов не міг. Про це відверто пише майже 40 років по тому, знаходячись у Москві, Аджубей: «Варто сказати, що у 1953му Хрущов далеко ще не був повноправним господарем становища. У Москві владарювали найближчі до Сталіна люди – Маленков, Голова Ради Міністрів і Голова Президії ЦК, його перший заступник Молотов, а поруч такі, як Ворошилов, Каганович, Булганін. Провінціалу Хрущову після смерті Сталіна відводилася далеко не перша роль».
  Враховуючи тодішній соціальноекономічний стан Криму, в розв’язанні проблеми найбільше зацікавлені були самі кримчани. Владні структури РРФСР у той час теж дійшли висновку про необхідність передачі Україні області, яка тягарем своїх складних проблем «висіла» на Росії, а Україні, внаслідок територіальної близькості і економічних зв’язків, вирішити ці проблеми було легше.
  Процедура вирішення питання про передачу Кримської області зі складу РРФСР була такою. Спочатку проблеми розглядалися на республіканському рівні. Рада Міністрів Російської Федерації, вивчивши пропозиції, аргументи і звернення місцевих органів, підтримала їх і висловилася за «доцільність передачі Кримської області до складу Української РСР», попередньо з’ясувавши думку України. Після цього питання передали до Президії Верховної Ради Російської Федерації. Президія, отримавши принципову згоду УРСР, відповідно до чинного законодавства розглянула проблему і ухвалила таку постанову: «Президія Верховної Ради РРФСР за участю представників виконкомів Кримської обласної і Севастопольської міської Рад депутатів трудящих розглянула пропозицію Ради Міністрів РРФСР про передачу Кримської області до складу Української РСР. Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю і Українською РСР, а також беручи

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>