пі на засіданні Верховної Ради 31 серпня 1993р. Л.Кучма пропонував такий розподіл влад: законодавчу – Президентові, виконавчу – урядові, розроблення Конституції – Верховній Раді. До повноважень уряду мало входити залучення до вертикальної структури виконавчої влади, побудованої згори – донизу, місцевих держадміністрацій, підпорядкування Національного банку урядові, право уряду самостійно призначати й знімати міністрів та працівників інших відомств, створювати й ліквідовувати структури виконавчої влади.
  Запропонована схема була досить незвичайною й оригінальною. Перебрання законодавчих функцій Президентом мало безпрецедентний характер, але й деякі логічні підстави – фактично це було продовження лінії надзвичайних повноважень, яка вже здійснювалася до цього. Що ж до зосередження Верховної Ради на питаннях Конституції, – то це питання теж було дуже актуальним. Держава нагально потребувала Основного Закону, регламентації влади, визначення чітких повноважень усіх владних органів.
  Проте цей план прийнято не було, і 21 вересня 1993р. Л.Кучма подав у відставку. Виконання обов’язків прем’єрміністра було покладено на Юхима Звягільського. Л.Кравчук отримав можливість реалізувати свій план – перебрати керівництво урядом у свої руки. Було створено Координаційний комітет з питань здійснення ринкових реформ та подолання економічної кризи, проте фактично відновлювались адміністративні методи керівництва економікою.
  Довіра до органів влади ще більше падала. Влітку 1993р. ідею розпуску Верховної Ради підтримували 48,5% (у жовтні 1992р. – 41,8%).
  Ситуація в країні на початку 1994 року, за оцінкою американського журналу «Ньюсуік», нагадувала апокаліпсис: «Немає жодних ознак поліпшення. Колишній комуніст Кравчук, який прийшов до влади на націоналістичній хвилі, не має чіткого плану реформування економіки. Розвал економічної системи настільки б’є по його політичному капіталу, що він навіть не може

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>