итації Верховної Ради.
  В.Литвин, змоделювавши можливі наслідки пропозицій Президента, прийшов до висновку, що у такій ситуації нападки парламенту у випадку невиконання Кабінетом Міністрів своєї реформаторської програми чи просто завалу роботи відчуватимуть на собі тільки міністри та члени Президентської Ради, але не керівник уряду, тобто Президент, і не його заступник – віцепрезидент. Таким чином, вони не несуть відповідальності за реформи, хоча керують виконавчою владою. Крім того, імпічмент Президента можливий лише у випадку порушення закону чи Конституції, про що рішення може зробити конституційний суд. А реформаторські невдачі – це не порушення Конституції.
  Політичні конфлікти «угорі» були стимульовані соціальнополітичними подіями «внизу». В червні 1993р. почалися масові страйки шахтарів, до яких приєдналися трудові колективи інших регіонів країни. В ході страйку було висунуто політичні вимоги, які стосувалися проведення референдуму про довіру Президентові, Верховній Раді та Радам усіх рівнів. У відповідь Президент запропонував призначити дострокові вибори до Верховної Ради на груденьсічень 1993/94рр., а паралельно провести референдум про довіру Президентові.
  Прем’єрміністр Л.Кучма висловився проти проведення референдуму про довіру й парламенту, й Президенту, запропонувавши винести на всенародне обговорення питання «Якою бути нашій державі?» Саме в цей час Леонід Кучма і висловив своє знамените запитання, яке набуло такого широкого розголосу, – «Яке суспільство ми будуємо?». Таким чином, і в цьому кардинальному питанні позиціъ Президента і прем’єра досить істотно відрізнялися.
  17 червня 1993р. Верховна Рада прийняла постанову про проведення референдуму щодо довір’я (недовір’я) Президенту і Верховній Раді України 26 вересня 1993 року, але згодом змінила своє рішення, ухваливши (24 вересня 1993р.) провести дострокові вибори до парламенту 27 березня, а Президента України – 26

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>