У відповідності з прийнятою у політології класифікацією концепцій влади реляціоністські теорії розглядають владу як відносини між двома партнерами, агентами, при цьому один з них здійснює вирішальний вплив на іншого. У цьому випадку влада уявляється як взаємодія суб’єкта й об’єкта, у якій суб’єкт за допомогою певних засобів контролює об’єкт. Суб’єкт, якого ще називають актором, втілює активний, спрямовуючий компонент влади. Ним може бути окрема людина, організація, нація і т.д. Для виконання владних відносин необхідно, щоб суб’єкт мав бажання мати волю до влади, що виявляється в наказах та розпорядженнях бути компетентним, організованим. З приводу прагнення до влади Ф.Ніцше писав: «Що є щастя? Почуття зростаючої влади, почуття протиріччя, яке долається; незадоволеність, але прагнення до влади…» .
  Влада має двобічну, асиметричну взаємодію суб’єкта та об’єкта. Без підкорення, без підлеглості об’єкта влади немає. Лінія панування – підлеглість – є основною у владних відносинах. Влада – засіб, за допомогою якого суб’єкти влади здійснюють політичний вплив на суспільство в цілому. Він може бути прямим або непрямим, відкритим або прихованим, з використанням засобів насильства або ненасильницьким, коротким або довготривалим.
  Однією з важливих проблем теорії влади є проблеми підкорення. В принципі підкорення є таким же природним для людського суспільства, як і керівництво. Готовність до підлеглості залежить від власних якостей об’єкта володарювання, від характеру вимог, які ставляться перед ним, від ситуацій і засобів впливу, які має суб’єкт, а також від сприйняття керівника виконавцями, наявності і обсягу його авторитету.
  Мотивація підкорення теж досить багатоаспектна. Вона може базуватись на позиції страху, на інтересі, на переконанні, на авторитеті керівника. Ще відомий теоретик часів Відродження Н.Макіавеллі відзначав два основні мотиви поведінки людей – любов і страх. Той, кого бояться,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>