ку Президента України Л.Кравчука. Проте восени того ж року ситуація кардинально змінилася. Л.Кравчуку не вдалося відстояти прем’єрміністра і Верховна Рада відправила Кабінет Міністрів у відставку. 2 жовтня 1992р. прем’єрміністр В.Фокін провів своє останнє, прощальне засідання уряду. Президент Л.Кравчук, який тепло дякував прем’єру за свою працю, не зміг приховати свого роздратування рішенням Верховної Ради, підкресливши, що думка депутатів – це ще не думка народу. На тому ж прощальному засіданні він сказав: «Світ дивиться не тільки на те, що ми робимо, а й як це робимо. І коли я бачив на трибуні перекошені від люті обличчя, намагання окремих депутатів принизити, обплювати опонента, мені так було важко».
  13 жовтня 1992р. Верховна Рада затвердила прем’єрміністром Л.Кучму – народного депутата України та провідного керівника оборонного комплексу, котрого у свій час уже запрошували, проте безуспішно, до Кабінету Міністрів на посаду першого віцепрем’єра. До цього часу про нього мало що знали навіть законодавці та міністри, крім того, що він директор найбільшого військового заводу «Південмаш» у Дніпропетровську, який випускав 60 відсотків усіх стратегічних ракет, а також багатьох типів ракет для космічних досліджень.
  Для Президента Л.Кравчука Л.Кучма виявився не таким поступливим підлеглим, як попередній прем’єрміністр. На його дії вплинуло й значне погіршення економічної ситуації, викликане, перш за все, зовнішніми факторами. Певною правовою підставою для розходжень стало те, що в цей час повноваження уряду в певній мірі переважали повноваження Президента. Л.Кравчук не мав права ні накласти вето на декрет, ні змінити його. Це створювало умови, з одного боку, для більш широкого маневру уряду, а з іншого – для конфліктних ситуацій всередині верхньої горизонталі виконавчої влади.
  Поглиблення соціальноекономічної кризи викликало у Президента бажання дистанціюватися від політики уряду, але

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>