ий порядку введення в дію цього Закону. Згодом (19 грудня 1992р. було прийнято закон України «Про доповнення Конституції (Основного Закону) статтею 971 та внесенням змін і доповнень до статей 106, 1145 і 120 Конституції України» та закон «Про внесення змін і доповнень до закону України «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 74 статті 1145 Конституції України».
  Протистояння гілок влади сприяло поглибленню кадрової кризи. Підбір кадрів вівся не за критерієм їх компетентності, а за політичними та особистими симпатіями, що призводило до проникнення у владні структури некомпетентних виконавців. 44,1% населення вважало, що некомпетентність і безвідповідальність усіх рангів є головною причиною труднощів, які переживає країна».
  Ситуація в керівництві країною ускладнювалася також тим, що не було чітко сформованої конструктивної опозиції. Наявна опозиція була носієм суто негативістського підходу, перебирала на себе роль перманентного критика будьяких дій Президента, Кабінету Міністрів, пропонуючи мало конкретного. Такий підхід давав їй можливість триматися на політичній арені, видавати себе за борця за благо народу, не несучи фактично ніякої відповідальності за стан справ у державі.
  Погіршення соціальноекономічного становища, конфлікти між гілками влади призвели до урядової кризи. Вже в липні 1992р. депутати Верховної Ради ставлять питання про відставку уряду Вітольда Фокіна. У відповідь члени Кабінету Міністрів (за винятком віцепрем’єра В.Ланового та міністра оборони К.Морозова) заявили, що в таких умовах вони працювати не можуть і знімають з себе відповідальність. Верховна Рада тимчасово призупинила свій натиск на уряд, що навіть було оцінено В.Фокіним як зрив «замаху на самостійність і незалежність республіки». Голова уряду спирався на повну підтримку

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>