ї політики, кредитнофінансової системи, оподаткування державної політики оплати праці і ціноутворення). Таким чином, Кабінет Міністрів отримував значні повноваження в дуже широкій сфері діяльності. Причому згідно зі статтею 971 Конституції України декрети з делегованих повноважень мали силу закону і могли зупинити дію конкретних законодавчих актів або вносити до них зміни і доповнення. Декрет після його підписання Прем’єрміністром України передавався до Верховної Ради України і набував чинності після 10 днів з погляду його опублікування, якщо інше не передбачалося самим декретом, але не раніше дня його опублікування.
  Протягом строку делегування повноважень (шість місяців) Кабінетом Міністрів було прийнято 83 декрети, якими змінено чи зупинено дію десятків законів України. Це призвело до появи конфліктів вертикального плану, між вищими і нижчими органами виконавчої влади, оскільки ті, хто мав застосовувати закони, були дезорієнтовані відносно того, яка частина закону і взагалі який закон діють, а які ні. Це знову ж таки створювало суперечності в системі законодавства, породжувало конфлікти, призводило до невиконання розпоряджень, порушень виконавської дисципліни. Така ситуація в цілому свідчила про необхідність посилення правового забезпечення діяльності Кабінету Міністрів і вимагала впорядкування повноважень шляхом прийняття нової Конституції.
  Декрети фактично стали виконувати функцію законів і внесення змін до законів. У конкретноісторичних умовах того часу декретування було запроваджене спочатку не конституцією, а законом України від 18 листопада 1992 року «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 74 статті 1145 Конституції України», але оскільки він не передбачав порядок його введення в дію, 21 листопада 1992р. був прийнятий окремий Закон, присвячений

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>