олосування», уся повнота найвищої законодавчої влади в умовах незалежної України.
  З перших днів своєї діяльності «Народна Рада» недвозначно заявила, що боротиметься за здобуття Україною повної політичної та економічної незалежності. Вона поставила перед собою три головні завдання:
  Перше. Усунення компартії від влади і створення демократичного суспільства.
  Друге. Демонтаж централізованої імперської системи Радянського Союзу і здобуття Україною державної незалежності.
  Третє. Створення багатоукладної, ефективної ринкової економіки.
  Л.Кравчук, який був тоді Головою Верховної Ради, вважав, що створення «Народної Ради» є неконституційним, бо конституцією не передбачено ніякої Народної Ради. Тоді були лише депутатські групи – регіональні, за інтересами.
  Хоча представники національнодемократичної опозиції знаходились у меншості, вони діяли активніше, цілеспрямованіше, більш продумано будували свою парламентську тактику. Левко Лук’яненко, згадуючи ті часи, говорив: «Нас у залі була меншість, зате на площі біля Верховної Ради або на вулиці Грушевського – тисячі. Ми були часткою цих людей, і наша сила помножувалася у стільки разів, скільки було на площі чи на вулиці людей. Спираючись на цю величезну силу, яка випромінювала душевну енергію, спрямовану на досягнення нашої спільної мети, нам вдавалося проводити потрібні рішення». Депутатикомуністи, які у своїй більшості не вміли виступати, бо звикли за минулих часів лише руки піднімати на знак схвалення «генеральної лінії», тактично нерідко програвали опозиції. Тому, незважаючи на подвійну перевагу, внаслідок неефективності прямолінійного впровадження добре відомого принципу демократичного централізму, а також характеру суспільнополітичного і економічного розвитку в країні, що складався не на користь більшості, сторони стали більше тяжіти до компромісних рішень.
  Л.Кравчук згадував, що ще «у серпні 1991 року, коли б демократи не чіплялися

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>