айзначніших і найзагальніших форм влади. Влада – це центральна складова лідерства» .
  Роль лідера зростає в переломні періоди розвитку країни, коли політичні події, темпи, форми радикальних перетворень набувають чітко вираженого особистісного забарвлення. В такі періоди влада перестає бути анонімною, різко зростає особиста відповідальність політика перед суспільством за результати її його діяльності. Це особливо актуально сьогодні для України, яка переживає складний трансформаційний період.
  Історія свідчить, що абсолютна більшість населення, на жаль, не здатна до самостійної соціальної творчості. Саме лідери є локомотивами історії, джерелом прогресу суспільства. Ф.Ніцше писав, що «...людство повинне невтомно працювати, щоб народжувати великих людей – в цьому, і ні в чому іншому, є його завдання» . Проте природа політичного лідерства достатньо складна і не піддається однозначній інтерпретації. Феномен лідерства має свої корені в самій природі людини і суспільства.
  Лідерство грунтується на певних потребах складних організаційних систем. До них можна віднести, перш за все, потребу в самоорганізації, впорядкування поведінки окремих елементів системи з метою забезпечення її життєвої функції.
  Психологи давно встановили зв’язок між типом психіки людини і тією роллю, яку вона на себе бере у сфері політичних відносин. Цей зв’язок не може бути жорстким, прямим, а значною мірою опосередковується, коректується і світоглядом, і освітою людини, і характером тієї соціальної і життєвої ситуації, в якій їй доводиться діяти.
  Для сучасного політичного життя характерне панування емоцій, суперечливих та швидкоплинних настроїв мас, які виплескують назовні своє невдоволення політичними інститутами, окремими політичними лідерами. Політичний екстремізм пояснюється не лише соціальними причинами, але й психологічними. Як доведено численними дослідженнями, цей тип політичної поведінки людини завжди базується

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>