ати відповідальність за свої дії. Демократична політика неможлива без лояльності, поважання закону. Недотримання закону веде до безвладдя і безладдя, розгулу злочинності і правопорушень, які стають основною формою суспільного буття. Життєвість демократії – у загальному інтелектуальноморальному стані всієї «множини особистостей» – менталітеті народу, його правосвідомості. Без цього демократія перетворюється в охлократію або тиранію.
  Участь особистості у формуванні демократичної держави і реалізації демократичної політики повинна бути органічно пов’язана із становленням громадянського суспільства – системи самостійних і незалежних від держави громадських інститутів і міжособистісних відносин. Так створюються умови для самореалізації окремих особистостей і соціальних груп. Якщо держава фокусує загальні інтереси народу, то через громадянське суспільство реалізуються приватні, часткові інтереси і потреби людей.
  Громадянське суспільство, як відомо, – це вища ступінь у розвитку соціальної спільноти, міра його зрілості, розумності, справедливості, людяності. Під цим суспільством розуміють особливе середовище відносин, головним чином, майнових, ринкових, сімейних, моральних, які повинні знаходитись у певній незалежності від держави. В громадянському суспільстві, окрім офіційних інститутів, існує непідконтрольний їм уклад життя – сфера реалізації інтересів окремих індивідів та їх об’єднань, тобто мова йде про невтручання влади в «цивільні справи» особистості, приватне життя людей.
  Видатний філософ Гегель вказував, що окрема особа є для себе самої метою; її діяльність спрямована, перш за все, на задоволення власних потреб (природних і соціальних). В той же час особистість може задовольняти свої запити не інакше, як перебуваючи у певних відносинах з іншими людьми. «У громадянському суспільстві кожен для себе – мета, всі інші для нього – ніщо. Але без співвідносин з іншими він не може досягнути

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>