тивізму до влади й заздрість до тих, хто більше має і може, настрої зрівнялівки, вимоги, щоб «ті, у верхах, жили так, як ми, в низах». Таке прагнення і було однією з психологічних причин Жовтневої революції і наступної громадянської війни, і основи для таких настроїв залишилися, вони живляться рудиментами соціалізму, споконвічною ненавистю бідних до багатих.
  В політичній літературі виділяють кілька типів стосунків влади зі своїм головним джерелом, носієм та об’єктом – людиною. У рамках єдності людини і влади виникають два варіанти їх зв’язку.
  Перший тип передбачає ставлення до влади як до засобу, що використовується для вирішення завдань соціального, морального, релігійного порядку. Такий тип влади представляє лідерство, яке виростає зі здібності керівника відбивати інтереси своїх послідовників. Цим лідер відрізняється від іншого типу керівникаманіпулятора, який діє всупереч інтересам послідовників.
  Інший тип єдності людини і влади – це ставлення до влади як до мети, визнання її самодостатньою цінністю, яка за своїм значенням перекриває всі інші. У рамках такого ставлення до влади формується «авторитарна особистість», характерними рисами якої є повне злиття людини з механізмом влади, підкорення особистого життя її потребам, розчинення особистого життя в політичному, громадському, релігійному. Абсолютизація значення влади в житті людини, набуття статусу самодостатньої цінності здійснює руйнівний вплив на особистість. Проте надзвичайно негативним для людини та її особистих якостей виявляється і ситуація життя в умовах руйнування влади.
  Демократія, як відомо, здійснюється певною «множиною особистостей», які вступають між собою у відносини влади. Вона є взаємовпливом їх характерів, волі, прагнень, які «переплавляються» у «єдиний характер» – всезагальний і всенародний, певною мірою цілісний. Реалізація демократичних настанов передбачає здатність народу спрямовувати державний корабель,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>