інтереси і владні повноваження інших людей. Процес легітимізації влади передбачає дію механізму її взаємозв’язку з культурою, яка може як сприймати, так і відкинути систему влади, що її не влаштовує. Легітимність влади порушується, якщо вона не здатна підкорятися, виконувати свої власні настанови та норми.
  Влада має певну творчу, соціальну функцію, але її може виконувати лише легальна влада – така, яка діє в рамках закону. Якщо порівняти легальну і нелегальну владу (злочинну), то можна відзначити, що в них є спільне – це власне влада, що спирається на примус, причому у нелегальної влади – це в основному опертя на насильство. Проте відмінностей набагато більше. Якщо легальна влада спирається на публічні, писані, відомі закони, то влада злочинна – на неписані, особливі, специфічні, розраховані на певне коло людей правила поведінки. Злочинець, кидаючи виклик суспільству, сенс життя бачить в порушенні законів, виході за межі відносин, що регулюються ними. Якщо легальна влада використовує різноманітні санкції, які відповідають реаліям соціальних відносин, то влада злочинна, навпаки, характеризується, як правило, використанням жорстоких санкцій, насильством. Легальна влада спрямовує свою діяльність на стабілізацію суспільства, на його прогрес, а нелегальна – на його руйнування, розмивання, загнивання. Таким чином, специфіка легальної (у даному контексті державної) влади у тому, що вона претендує на монополію легітимного політичного насилля у межах своєї юрисдикції.
  Влада існує скрізь, де є спільна діяльність, це необхідний атрибут суспільних відносин, суть якого – в переведенні матеріальних і духовних інтересів і сил у загальне дійство. Для того, щоб забезпечити сумісність в будьякій справі, необхідно, щоб хтось з учасників дійства взяв на себе ініціативу розпорядження. Ця ініціатива сприймається або не сприймається. Такою є абсолютна модель функціонування влади: панування, домінування і

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>