олітика і створена ними влада. Загальний інтелектуальний і психологічний потенціал «множини особистостей» визначає взаємовпливи і взаємовідносини не лише окремих індивідів чи групи людей, але й суспільства, держави в цілому.
  Коефіцієнт корисної дії влади багато в чому визначається її соціальним змістом – здатністю діяти в інтересах чи проти інтересів керованих. Звідси дві полярні форми відносин лінії «особистість – влада»: протистояння чи співробітництво. Особистість може бути не стільки «пасивом» влади, підлеглим чи навіть супротивником, але й «активом», інструментом розвитку, каталізатором, навіть умовою існування.
  Особистість стає суб’єктом політичної влади лише тоді, коли вона здобуває при вирішенні державних справ можливість дії, причому самодетерміновану здатність, яка ґрунтується на власному світогляді, сприйнятті світу. Відповідно до цього позбавлення такої здатності автоматично призводить до того, що людина фактично виключається з політичного процесу. У такому випадку влада стає для неї недемократичною, деспотичною. Якщо влада враховує світоглядні орієнтири підпорядкованих їй людей, дає особистості змогу внутрішнього самовизначення, – то ця влада є дійсно гуманістичною, державно виваженою, адекватною фундаментальним правам особистості.
  Сьогодні, на порозі третього тисячоліття, політична та правова думки всебічно обґрунтовують ідею самоцінності людини, пріоритету її природних прав. Орієнтація на свободу, самостійне визначення людиною кола своїх інтересів і засобів їх реалізації, усвідомлення особистої відповідальності за власну долю практично втілюються в різних видах діяльності, необхідних суспільству. Відносна самостійність особистості стосовно влади виявляється в тому, що вона не може повністю відповісти суспільним умовам (у тому числі і «накресленим» владою), а повинна виявляти в своїй ідентифікації певну вибірковість переваг, орієнтацій (у даному контексті політичних),

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>