моральності і є, власне, почуття обов’язку».
  Питання про відповідальність за порушення прав і обов’язків особистості має важливе значення для їх практичного здійснення. Без визначення конкретної відповідальності органів влади, посадових осіб і окремих громадян у цій сфері конституційна фіксація прав людини перетворюється лише в красиву декорацію.
  Переважна більшість конституційних норм про основні права та свободи людини і громадянина діють через систему галузевого законодавства, через закони, прийняті на основі Конституції. Під час конкретизації права відбувається перехід конституційної норми на менший рівень абстрактності, на інший логічний рівень. Внаслідок цього формується відносно нове, більш конкретне правило поведінки, яке відноситься до конституційної норми так, як конкретне відноситься до загального.
  Застосування та дія конкретного закону є одночасно застосуванням (реалізацією) тієї конституційної норми, для реалізації якої прийнято цей закон. Тому порушення політичних, соціальних або економічних прав, закріплених у конкретному законі, є одночасно порушенням того конституційного права, яке ним конкретизоване. Кожний громадянин має бути впевненим у тому, що будьяка конституційна норма, яка гарантує його права і свободи, діє безпосередньо і прямо, а конкретні закони сприймаються ним лише як додаткові засоби реалізації конституційної норми.
  Поява нових, раніше невідомих Україні конституційних прав і свобод і відповідних обов’язків – закономірність і наслідок проголошення незалежності України. Гарантом прав і свобод людини і громадянина є Президент України (ст.102). У межах своєї компетенції організаційну діяльність по забезпеченню прав і свобод людини, громадянина, відповідно до Конституції, здійснюють Кабінет Міністрів (ст.116, п.2), місцеві державні адміністрації (ст.119); прокуратура (ст.121); Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. В Україні діє близько

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>