и нічиїй свободі не скоїть лиха».
  Важливе значення для забезпечення гарантій реалізації прав та свобод людини в Україні мало прийняття закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (1998р.). З прийняттям цього Закону система гарантій конституційних прав і свобод людини і громадянина поповнилася суттєво важливим, причому абсолютно новим для нашої країни елементом. В Законі знайшли своє відображення основні демократичні принципи захисту прав людини. Як і в більшості країн світу, закріплюється ускладнений порядок обрання нашого Уповноваженого. Термін його повноважень на один рік перевищує строк легіслатури Верховної Ради України, що є додатковою гарантією незалежності Уповноваженого. Правом подання звернень до нього володіють громадяни України, іноземці, особи без громадянства або особи, які діють в їхніх інтересах, протягом року після виявлення порушення їхніх конституційних прав. За наявності виняткових обставин цей строк може бути продовжений до двох років. Таким чином, Закон повною мірою закріплює принцип доступності і відкритості для кожної людини інституту омбудсмена.
  Разом з тим можна погодитись з думкою тих юристів, які відмічають і недоліки Закону. Головний з них зв’язаний з тим, що акти реагування Уповноваженого не мають обов’язкового характеру. Основні засоби його правозахисної діяльності зведені до наступного: безперешкодно відвідувати органи державної влади, підприємства, установи і бути присутнім на засіданнях усіх колегіальних органів; знайомитися з документами, у тому числі і секретними; запрошувати посадових і службових осіб для отримання пояснень; направляти у відповідні органи акти реагування. Ці акти, згідно зі ст.15 Закону, вносяться Уповноваженим «для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень». Проте неясно, яких заходів може вжити правозахисник стосовно тих посадових осіб, які не виконують його вимог? На жаль,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>