нижуючих гідність людини видів поводження і покарання, прийнятої у 1984р., учасницею якої є і Україна). Також не слід розглядати порушенням права на повагу до гідності особи її залучення до проведення різних слідчих дій при розслідуванні кримінальної справи, які пов’язані з оглядом, обшуком, відбиранням зразків для проведення експертизи, допитом. Причому з огляду на специфічність відносин кримінальний закон встановлює досить суворе покарання за застосування насильства або примушування особи давати свідчення при допиті (ст.175 Кримінального кодексу України).
  Важливе значення має й останнє положення цієї статті, де встановлюється, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідженням. Можливість примусового використання конкретної людини як об’єкта або ж засобу будьякого дослідження суперечить не тільки її праву на життя, свободу та особисту недоторканність, але також і поважному ставленню до такої соціальної цінності, як людська гідність. Це один з відправних постулатів організації життя в умовах демократії, який прямо закріплено в статті 7 Міжнародного пакту про громадські і політичні права.
  Право людини на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним, його юридичні межі обумовлюються необхідністю узгодження як з правами і свободами інших людей, так і з суспільними інтересами. Так, право людини на свободу є настільки повним, наскільки воно вступає в суперечність з реалізацією такого ж права іншими людьми, а, в свою чергу, право на особисту недоторканність завжди дещо обмежується у випадках, наприклад, переслідування за злочини і проведення кримінального розслідування, здійснення заходів, пов’язаних з захистом людей та матеріальних цінностей від стихійного лиха, катастроф. Тобто межа цього права проходить по грані співставлення між собою різних соціальних цінностей. Як говориться у східній мудрості: «Свобода – тільки те, що ніколи

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>