стої власності на предмети індивідуального споживання. Проте досвід розвитку людства, абсолютно всіх країн і народів переконливо свідчать, що заборона приватної власності є протиприродною для людини, регресивною для суспільства і держави в цілому. Людина без права власності потрапляє в певну залежність від влади, знаходиться під повним її соціальноекономічним і політичним контролем. Свободи людини суттєво обмежуються (і не лише економічні!) або й зовсім ліквідовуються. Разом з тим позбавлення права власності підриває мотивацію сумлінної праці, ініціативу та підприємливість, породжує масову безгосподарність і байдужість до результатів праці, безвідповідальність і соціальну інертність, веде до тотальної дегуманізації суспільства і руйнування самої людської особистості.
  Крім того, відсутність права власності призводить до стагнації економіки, її кризи, а кожного громадянина прирікає на бідність, не на життя, а на існування. Без законодавчого визнання і фактичного здійснення цього права неможлива ефективна ринкова економіка, про що переконливо свідчить досвід економічного розвитку незалежної України. Інша справа – ефективність законодавчого забезпечення цього права, дотримання принципу справедливості при здійсненні приватизації, протидія «прихватизації». Сьогодні для України однією з найважливіших проблем є забезпечення права власності, розширення сфери його дії (мова йде, зокрема, про право власності на землю). Президент України Л.Кучма говорив, що «стимулювання людей до набуття приватної власності і захист їхніх прав є одним з принципових компонентів соціальної політики держави. Разом з тим розвинені західні держави вже здійснюють обмеження права приватної власності. Потреба економічного розвитку, вплив громадської думки призвели до суттєвої зміни трактування приватної власності, до її соціалізації, певного контролю з боку держави. Сьогодні мова вже не може йти про абсолютний характер

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>