з іншими (не обов’язково правовими) засобами, цивілізованішими, гуманнішими, справедливішими, коли можливо буде покарати громадянина, не позбавляючи його найціннішого – права на життя. Лише за умов підвищення політичної та правової культури, рівня життя і стабільності можуть змінитися оцінки громадської думки. Сьогодні ж ідеальні уявлення слід співставляти з суворими реаліями життя.
  Людина, її життя є найвищими соціальними цінностями, які знаходяться в основі усіх інших. Проте ці цінності не є абсолютними, так як у природі і в суспільстві нічого абсолютного немає. Можна навести тисячі прикладів, коли людина свідомо ризикує життям або навіть жертвує ним заради захисту Батьківщини, ідейних переконань, наукової істини, заради врятування інших людей (співробітники міліції, військовослужбовці, пожежники). Як писав відомий поет Сааді:
  «Всяк, кто живет, уйдет,
  Бессмертен только тот,
  Кто славу добрую
  При жизни обретет» .
  Як відомо, права людини є одним із способів практичного вирішення взаємовідносин людини і тієї спільноти, в якій вона живе і офіційним представником якої є влада. Орієнтація влади на інтереси людей, які живуть у суспільстві, гуманізація політики передбачають можливість для індивіда діяти за власним розсудом і отримувати певні блага (права). Серед цих прав одним з найважливіших є право на приватну власність. Ще Арістотель відзначав, що це право йде від самої природи людини і ґрунтується на її любові самої до себе. Економічні права пов’язані з забезпеченням вільного розпорядження індивідами предметами споживання і основними факторами господарської діяльності: умовами виробництва і робочою силою.
  Виняткове місце серед економічних прав займає право приватної власності. Особливо актуальним є реалізація цього права для посткомуністичних країн, якою є й Україна. В радянський період право приватної власності взагалі відкидалося, заперечувалося, зводилося до права особистої

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>