ерезах справедливості не повинен схилятися ні у бік злочину, ні у бік покарання. «Те зло, – писав він, – якого ти незаслужено завдаєш іншій людині з твого народу, ти завдаєш самому собі: ображаєш ти його – ображаєш себе, крадеш у нього – крадеш у себе, б’єш його – б’єш себе, вбиваєш його – вбиваєш самого себе». Кант вважав, що «категоричний імператив» завжди вимагає карати вбивство смертною карою (крім випадків дітовбивства та вбивства на дуелі), згвалтування і педерастію – кастрацією, скотолозтво – вигнанням з суспільства людей.
  Гегель вважав, що самим фактом злочину злочинець дає свою згоду на застосування до нього покарання. З цього положення робився висновок, що межі покарання повинні визначатися межами здійсненого злочину. Тому, щоб бути справедливим, покарання повинно, за Гегелем, відповідати природі злочину.
  Ще у ХІХ ст. на вимогу скасування смертної кари була сказана знаменита фраза: «Хай вбивці почнуть першими!». Відомий російський філософ В.С.Соловйов вважав, що цим «страта прямо прирівнюється до вбивства, і суспільство, яке страчує, стає на одну дошку з вбивцями, яким навіть присвоюється привілей бути зразком і керівниками цілого суспільства…» .
  Кожне право віддзеркалює відповідний обов’язок. Право на життя породжує обов’язок захищати життя, про що і йдеться в частині третій статті 27 Конституції України: «Обов’язок держави – захищати життя людини». Якщо держава зобов’язана захищати життя людини, то будьякий виняток з цього правила, в тому числі й санкціоноване судом вбивство, надає такому обов’язку суперечливий характер та нівелює як саме поняття права на життя, так і пов’язаний з цим правом обов’язок держави. Отже, як пише Сергій Головатий, «покладений на державу обов’язок захищати життя людини автоматично заперечує можливість застосування державою смертної кари» .
  Разом з тим, опоненти скасування смертної кари в Україні аргументують свою позицію тим, що в частині

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>