оно має найвище ієрархічне значення.
  Вони стверджують, що смертна кара несправедлива, оскільки людське життя є благо, надане Богом, і тому ніхто не має права його взяти. У зв’язку з цим відомий правознавець О.Ф. Кістяківський писав: «Але за запевненням захисників непорушності життя людського, і свободи, і діяльність – блага також первинні, надані Богом людині. Значить, вони повинні бути також непорушними? Відповідно, держава повинна зовсім відмовитися від усілякого покарання, оскільки немає такого покарання, яке не зачіпало б якогось з первинних благ? Якщо життя людське непорушне, тому що воно дар Божий, то хай людина боїться роздушити змію, хай вона відмовляється від вживання у їжу м’яса тварини, тому що і змії і тварині життя надане творцем. Між людиною і твариною немає порівняння, стверджують захисники життя людини. Але хто може сказати, що Бог турбується лише про більш досконале творіння і не залишає всі інші творіння на свавілля руйнівних капризів людини» .
  Класики світової філософії І.Кант та Г.Гегель захищали смертну кару в ім’я справедливості принципу матеріального відомщення. Висловлюючи свої погляди з цього питання, Кант наводив як приклад випадок, коли народ, який населяє якийнебудь острів, вирішує поїхати з нього і розсіятись по всьому світу. У цьому випадку, писав Кант, хоча громадянське суспільство припиняє своє існування, повинен бути страчений останній вбивця, який знаходиться у в’язниці і засуджений до страти.
  Таке вирішення Кантом цих питань пояснювалося його трактуванням кримінального закону як «категоричного імперативу», вимоги якого як вираз вищих моральних законів підлягають безумовному виконанню і не залежать від якихось зовнішніх цілей чи міркувань.
  Розглядаючи питання про покарання за окремі види злочинів, Кант намагався послідовно провести принцип рівності між злочином і покаранням. За образним висловом Канта, при призначенні покарання покажчик на терезах

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>