о разом з сім’єю з общини (потік), що прирікало їх на поневіряння і можливе рабство. Володимир Мономах повчав дітей: «Не убивайте и не повелевайте убити, иначе будете казнимы до смерти».
  В часи, коли Україна була автономією у складі Росії, імператриця Єлизавета Петрівна (1741 – 1761рр.) ввела фактичний мораторій на смертну кару і нікого не страчувала. Катерина ІІ в своєму «Наказі» констатувала: «Опыты свидетельствуют, что частое употребление казней никогда не делало людей лучшими». Разом з тим вона допускала можливість її застосування у двох випадках: 1) якщо злочинець, якого не стратили, зможе зі свого ув’язнення «возмутить народное спокойствие»; 2) якщо «самые безпорядки заступают место законов», що буває лише під час «безначалия» .
  США ще у кінці XVIII ст. першими обмежили застосування смертної кари лише випадками вбивств першого ступеня, а вперше відмовитися від смертної кари спробував американський штат Мічіган ще у 1846р. Через 20 років Португалія стала першою європейською державою, яка зробила подібний крок. Особливу актуальність ця проблема набула після другої світової війни з її багатомільйонними жертвами.
  У Європейській Конвенції про захист прав людини і основних свобод проголошується: «Право кожної людини на життя охороняється законом. Ніхто не може навмисно бути позбавлений життя, інакше, як на виконання смертного вироку, винесеного судом за здійснення злочину, відносно якого законом передбачено таке покарання» (п.1, ст.2).
  Далі в тексті Конвенції вказується, що позбавлення життя не розглядається як порушення цієї статті, якщо воно є результатом застосування сили, абсолютно необхідної: а) для захисту будьякої особи від незаконного насилля; б) для здійснення законного арешту чи попередження втечі особи, затриманої на законних підставах; в) для придушення, відповідно до закону, бунту чи заколоту (п.2 ст.2).
  Таким чином, в Конвенції зроблено 4 винятки, коли держава може

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>