лежності, йти теж недоцільно. Негативні наслідки принципу «дозволеності» гостро відчули в ці роки на собі правоохоронні органи, яким усе важче стало забезпечувати громадський порядок у країні, боротися зі злочинністю. Очевидно, необхідно вичленування «золотої середини», а тенденція до реалізації вищевикладеного принципу повинна зберігатися.
  Найважливішим природним правом кожної людини є право на життя. Це право охороняється Конституцією України. У ст. 27 говориться: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань». Без права на життя всі інші права не мають абсолютно ніякого сенсу. Тому саме право на життя є головним критерієм, альфою і омегою всього інституту прав і свобод у демократичному суспільстві. Античний афоризм «людина є мірою усіх речей» тут прийнятий на 100 відсотків. Право на життя дається людині природою, а не владою, і остання повинна лише визнавати, поважати і захищати цю цінність, яка домінує над усіма іншими. З правом на життя в кінцевому рахунку пов’язані стан економіки, рівень добробуту людей, соціальна напруга в суспільстві, політичні конфлікти та ін.
  Разом з тим право на життя, незважаючи на його глобальне значення, не може бути гарантованим реально в повному обсязі в жодній країні світу. Не є винятком, на жаль, і Україна. Це пов’язано з цілим комплексом причин, серед яких загибель людей від рук злочинців; передчасна смерть від хвороб; загибель в різних катастрофах, аваріях; самогубство.
  В країні склалася досить несприятлива демографічна ситуація. За останні 9 років тривалість життя зменшилася на 4 роки і склала 61,5 року для чоловіків і 71,5 – для жінок. Посилився процес депопуляції – зменшення чисельності населення внаслідок переважання кількості померлих над народженими.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>