ється за допомогою моральних і політикоправових норм (загальних правил, еталонів, зразків поведінки), які поширюються на всі випадки цього роду і є загальнообов’язковими для всіх людей.
  Єдність правових норм і норм моралі, як і єдність усіх соціальних норм цивілізованого суспільства, базується на спільності соціальноекономічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів свободи і справедливості. Завдання права зовсім не в тому, щоб світ, який знаходиться у злі, перетворився в царство Боже, а лише в тому, щоб він – до часу не перетворився в пекло.
  Мораль – необхідна умова збереження людства, оскільки вона акумулює і узагальнює багатотисячолітній досвід людського співжиття, фіксує ті вимоги, вдосконалення яких необхідно суспільству. В моральній свідомості ці вимоги стають переконаннями, пов’язуються з емоціями і волею, стають внутрішніми критеріями оцінки особистістю мотивів, цілей, змісту та результатів власної поведінки, а також дій інших людей.
  Людина здатна розвивати свою моральність лише в суспільстві, в державі. Влада, держава покликані допомагати їй у моральному розвитку. Для цього вона створює примусові закони, які обмежують злу волю людей і не дають їм змогу руйнувати суспільство. Система таких законів – необхідна умова морального вдосконалення людей. Шлях до загального блага пролягає через певну необхідну примусовість організацій суспільного життя. Без влади, держави, правозахисних органів моральність залишається деякою мірою абстракцією, «добрим побажанням».
  Разом з тим моральне вдосконалення не може бути цілком примусовим, оскільки моральний розвиток передбачає свободу. В цих умовах влада через свої інституції, через право повинна забезпечити особистості необхідні свободи. Не схиляючи до аморальності, влада повинна забезпечити людині певний, обмежений рамками закону, але реальний простір свободи, який дозволяв би людині жити і діяти в ньому без шкоди

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>