а і закони, які вона встановлює, можуть бути засобом упередженого задоволення, оскільки закони формулюються людьми свідомо, а значить, відповідно до їх власного розуміння, політичної доцільності, корпоративної користі. Створюючи закон, представник влади реалізує свою політику як мистецтво можливого у конкретних соціальноісторичних умовах. Тим самим у суспільстві закріпленні ті норми і цінності, які запропонував конкретний законодавець, виходячи зі своїх інтересів та потреб.
  Недопустиме ототожнення права і закону, яке породжує ілюзію «врятування» (спасіння) суспільства за допомогою «добрих» законів. У результаті замість зміцнення закону (особливо на початковому етапі розбудови незалежної Української держави) рельєфно виявляється його девальвація, недостатня дійовість. Коли надто бажають перетворити закон на вираз волі більшості, забувають, що він повинен бути виразом всезагальної волі» .
  Будьяка розумна політика влади повинна бути правовою – у тому розумінні, що вона повинна відповідати законам, юридичним нормам, незмінно знаходитись у правовому полі, відповідати міжнародним стандартам. Відомий філософ В.С. Соловйов писав, що якщо не відмовитись від «права сили і не повірити в силу права», то «ніколи не можна мати тривкого успіху ні в яких справах: ні зовнішніх, ні внутрішніх» .
  Якщо скористатися думкою пересічного громадянина про співвідношення моралі та влади, то, без сумніву, таке поєднання буде оцінено як ірреальність, щось на зразок двох паралельних прямих, які ніколи не перетинаються. І, на перший погляд, для цього є всі підстави – від теоретичного обгрунтування до множини історичних прикладів. Широко відомі щодо того висловлювання знаного теоретика держави Н.Макіавеллі, який у трактаті «Государ» відкрито писав: «…ми знаємо з досвіду, що в наш час великі справи вдавалися лише тим, хто не намагався дотримати даного слова і вмів, кого треба, обвести навколо пальця: такі государі

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>