увати як ціннісні орієнтири для усіх членів суспільства.
  Порівняно з політикою, яку здійснює державна влада, право відзначається певним консерватизмом, відставанням. Це пов’язано з тим, що воно має нормативнодокументальну форму свого зовнішнього виразу. Для того, щоб отримати законодавче закріплення, потреби чи інтереси повинні бути усвідомлені відповідними соціальними групами, їх репрезентантами у відповідних владних структурах. І лише після проходження певних законодавчих процедур вони закріплюються в правових актах, що встановлюють загальнообов’язкові зразки поведінки в типових ситуаціях. Така відмінність у динамічному стані політики влади та права неминуче породжує певні суперечності між ними. Разом з тим, якщо влада діє досить динамічно, то вона може в одних і тих же правових рамках змінювати форми політичного керівництва. Парадокс співіснування влади і права у тому, що одні і ті ж правові акти можуть існувати у різних політичних режимах.
  Відносна самостійність законодавства щодо волі суспільства чи волі правлячих груп також виявляється у зв’язку з природною здатністю законів до усунення. На якийсь момент порушується гармонія волі, висловленої в законі, і воля суспільства, груп, верстви. Але через причини політичного, економічного, соціального порядку воля історичного законодавця (воля закону) може входити у протиріччя з волею нових законодавств. В умовах розходжень інтересів і волі починають виявляти себе власні закономірності і тенденції дії законів і закономірності соціального життя.
  У самій сутності державних законів закладено протиріччя, які є рефлексією, відбиттям політичного протистояння у законодавчій сфері. Це протиріччя між загальносуспільними потребами та інтересами і волею пануючої в суспільстві верстви, її корпоративними інтересами. Прийняття законів є предметом гострої політичної боротьби, оскільки безпосередньо пов’язане з набуттям влади та її реалізацією. Влада

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>