имний характер.
  За правом завжди стоїть сила, авторитет влади. Вже сама загроза державного примусу охороняє право, зміцнює правопорядок, зобов’язує суб’єктів суспільних відносин діяти відповідно до права, виключати протиправні підходи для досягнення своїх політичних цілей.
  Політична і юридична література виділяє два основні методи, за допомогою яких держава здійснює свою волю: метод насилля, іманентний тоталітарним режимам, і цивілізоване управління соціальними процесами за допомогою правового інструментарію.
  В радянськокомуністичні часи вважалось, що право не може змагатися з владою, оскільки виступає її інструментом, знаряддям. При цьому посилалися на відомі висловлювання В.І.Леніна про те, що «владою може бути тільки сила» , що революційна влада є «влада, не зв’язана ніякими законами» і т.д. В таких умовах праву не надавали скількинебудь самостійного значення, вважаючи в ньому лише політикоідеологічну силу. На жаль, це положення не стало лише елементом історії політикоправової думки, а реально висвітлюється в висловлюваннях і програмних установках представників радикальнокомуністичного крила політичного спектру України.
  Конституція України 1996 року чітко визначила, що демократична сучасна держава не може поза правом здійснювати свою діяльність. Держава без шкоди для себе, суспільства, особистості не може ігнорувати право. Цінність права вимірюється, головним чином, тим, якою мірою воно забезпечує, та чи забезпечує взагалі, гармонічний і прогресивний розвиток особистості, необхідне розширення її свободи. З цієї точки зору цінність права обумовлена зв’язком з державою лише тією мірою, в якій сама держава поставлена на службу людині.
  В умовах цивілізованого державного ладу влада, обмежена авторитетом права, не прагне до присвоєння права насилля, нав’язуванні своєї волі з позицій сили.
  Нецивілізована держава легко звільняється від обмежень права і тому використовує насильницькі

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>