тенденція до підвищення ролі права в усіх сферах суспільного життя.
  У ст.8 Конституції України 1996 року проголошується принцип верховенства права, який означає, що вся поведінка державних органів і державних осіб повинна відповідати вимогам права, оскільки тільки це є втіленням вищої справедливості. Державне керівництво повинне здійснюватися не через вольові накази, а шляхом реалізації правових установ.
  За допомогою права визначаються місце, роль, функції частин державного механізму, їх взаємодія з іншими органами та населенням. Нормативноюридичні акти правоустановчого характеру формують державу як систему з розвинутою органічною побудовою. Тим самим право створює юридичні передумови для ефективної роботи усіх ланок державної машини.
  Разом з тим держава і право, хоч і тісно пов’язані, все ж не є тотожними, їх «позиції» не завжди і не у всьому співпадають. Як свідчить всесвітня історія, влада має тенденцію до необмеженості, виходу зпід контролю, а право прагне «поставити її на місце, ввести в юридичні рамки. Право існує і розвивається у певному протиборстві з державою, є могутнім антитоталітарним фактором» .
  Проте можливість ця є лише теоретичною, оскільки сама влада визначає сутність своєї самообмеженості, зв’язаності правом. Держава є суверенною і незалежною, тому ніхто не може диктувати їй свої умови «збоку». Разом з тим помилкою було б зовсім відкидати питання про підлеглість влади праву, необхідність врахування нею законів. Призначення держави якраз і виявляється в тому, що вона своєю діяльністю покликана створювати фактичні, організаційні, юридичні передумови для використання громадянами, їх організація чи надання законом можливостей з метою задоволення різноманітних інтересів і потреб. Активність держави – необхідна умова утвердження правових засад у суспільному житті.
  Держава повинна виявляти цю активність, інакше вона не відповідає своєму призначенню, втрачає легітимний

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>