й була відповідь нового прем’єра на запитання «Чи відчуваєте Ви тиск з боку тих чи інших політичних угруповань?» Ющенко відповів, що не може «назвати те, що відбувається, тиском. Природно, є певні політичні та економічні інтереси. Але я не оцінював би ситуацію як сепаратну форму вирішення цього питання. Кінець кінцем, політичне життя передбачає такий підхід до справи. Добре, якщо моя думка співпадає з позицією тієї чи іншої сили. Це зразу ж дає уряду точку опори».
  Ще у своїй передвиборній програмі Л.Кучма висловлювався за створення парламентської більшості у Верховній Раді. Після формування нового уряду політична боротьба у парламенті та навколо нього загострилася.
  Деякі аналітики, резюмуючи підсумки президентських виборів, вважали, що перемога Кучми зумовила однозначне посилення влади глави держави і послаблення парламентаризму (так само, як перемога його конкурента призвела б до зворотних процесів). Народний депутат Віктор Суслов (представник соціалістів) навіть висловив таку думку: «Економічна ситуація в країні погіршується, і в цьому хтось має бути винний. Всенародно обраний Президент і реформаторський уряд не можуть взяти тягар вини на себе, оскільки їм треба репрезентувати країну і рятувати її від дефолту. Залишається парламент, від якого користі дуже мало...»
  Проте у стосунках Президент – Верховна Рада мова йшла не про те, на кого «скинути» провину за тяжке соціальноекономічне становище, а про те, як спільно вийти з цього становища, як співпрацювати для поглиблення реформ і підвищення рівня життя. Сам Президент сказав, що «без створення парламентської більшості не може бути мови про рух уперед... Україні потрібна парламентська більшість під програму, з якою переміг Президент на виборах. А уряд – це той інструмент, який повинен втілювати цю програму».
  Незадоволення діяльністю парламенту виявилося в тому, що були створені ініціативні групи, які зібрали необхідну кількість

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>