впливових політиків у Верховній Раді, які активно підтримували Л.Кучму під час президентських виборів, прагнули певної «політичної компенсації», створення коаліційного уряду, відповідального перед парламентом, перерозподілу портфелів в уряді. Коли цього не сталося, вони не підтримали кандидатуру Пустовойтенка.
  Після переговорів представників 10 фракцій з Президентом була запропонована нова кандидатура на пост прем’єрміністра – голови Національного банку України Віктора Ющенка. 22 грудня 1999 року Верховна Рада 296 голосами «за» дала згоду на його призначення на пост прем’єрміністра і в той же день Президент підписав відповідний указ.
  Сам Президент свідчив, що у нього було дві кандидатури на цю посаду – Пустовойтенко і Ющенко. Після того, як кандидатура Пустовойтенка відпала, залишилась якраз кандидатура Ющенка. «Виходячи з тих завдань, які сьогодні стоять перед урядом, його повинна була очолити саме така людина, як Віктор Ющенко, – говорив Президент. – Тому що я вважаю ненормальною ситуацію, коли центр практичної роботи по реформуванню економіки вимушено зосереджується не в Кабінеті Міністрів, а в адміністрації Пр езидента... на сьогоднішній день така ситуація мене вже не задовольняла, і тому потрібні були нові люди, нові ідеї, а головне – сьогодні потрібне бажання щось змінити, і змінити кардинально». Президент надав В.Ющенку картбланш при формуванні уряду, попрохавши лише залишити міністрівсиловиків.
  У своєму інтерв’ю у відповідь на запитання «За якими параметрами формувався уряд?» В.Ющенко відповів, що «віддавав перевагу кандидатурам ідейно відданим інтересам України у всіх сферах. Тема панукраїнства повинна стати фундаментом, на якому буде здійснюватись подальше будівництво нашої державності. Природно, це повинні бути професіонали з чистими руками».

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>