і написомпобажанням: «Рули, Данилыч!»
  Разом з тим слід звернути увагу й на такий факт. Чимало людей, які прийшли на виборчі дільниці, не підтримали жодного з кандидатів у президенти. У першому турі їх було близько півмільйона. За підсумками другого туру це число подвоїлось. Майже вдвічі збільшилась і кількість бюлетенів, визнаних недійсними. Деякі політики розцінили це як «прихід в Україну епохи політичної втоми», зневіри в те, що вибори президента змінять в країні ситуацію на краще. На наш погляд, перший висновок є перебільшенням, і про це свідчить досить значна активність виборців, про що вже говорилося вище. Щодо «зневірених» – то такий прошарок населення завжди був і навіть цифра 3,46% тих, хто не підтримав жодного кандидата не визначає головне у підсумках президентської кампанії 1999 року. На думку голови виборного штабу Л.Кучми Івана Кураса, перемога діючого Президента на виборах свідчить про те, що «Україна відбулася як єдина і соборна держава». Нарешті наша країна, вважає І.Курас, «має загальноукраїнського і загальнонаціонального Президента».
  Не встигли закінчитися вибори, як лідери опозицій стали звинувачувати один одного в поразці. Лідер соціалістів О.Мороз звинувачує Петра Симоненка в тому, що той спровокував народ голосувати за Кучму. А непримиренна Наталія Вітренко звинувачує Петра Симоненка в тому, що вінде в’ялий, аморфний і не зміг запропонувати нічого нового. Тому вона хоче об’єднати всі ліві сили і очолити їх. О.Ткаченко вважав, що «якби лівий блок не розбився на частини, то набрав би 60% голосів і не втратив би перемогу». Але хто заважав лідеру комуністів за 2 роки, за рік до виборів виступити ініціатором створення єдиної лівої опозиції?
  Представники штабу Президента заперечували монополізацію ЗМІ з боку нинішньої влади. Дмитро Табачник резонно відзначив, що сьогодні громадяни України мають реальну можливість купувати будьяку газету і читати в ній будьяку

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>