о це ж свідчать дані, наведені тодішнім заступником Голови Верховної Ради В.Медведчуком. Після прийняття Конституції України у червні 1996 року для приведення всіх її механізмів у дію необхідно було прийняти близько 70 законів. На сьогодні ж (жовтень 1999р. – Авт.) Верховна Рада і попередніх, і нинішнього скликань не спромоглася виконати це завдання, і законодавчий орган заборгував суспільству близько 45 законів. На Україні діють близько 100 законів, які приймалися ще за радянських часів. Але ж тоді близько 80% суспільних відносин врегульовувалося законодавством не України, а загальносоюзним. Це теж поле для законодавчої роботи українського парламенту.
  Свого апогею політична боротьба досягла у 1999 році під час виборів Президента України. Адже саме в цей час вирішувались питання про подальший шлях України, про долю її народу, про лідера країни. У передвиборному марафоні взяла участь безпрецедентна кількість кандидатів – 15.
  Боротьба за посаду Президента позначилася на роботі Верховної Ради, де було 12 претендентів на цю посаду, наклала відбиток на стосунки між діючим Президентом і законодавчим органом країни.
  Зокрема, коли у вересні 1999р. відкрилася чергова сесія Верховної Ради третього скликання, одним з гострих питань стало, здавалося б, технічне питання про трансляцію роботи сесії засобами теле– і радіомовлення. Те, що структури виконавчої влади не визнали відповідну постанову ВР як таку, що має достатні правові підстави для виконання (оскільки вона не передбачає таке висвітлення на засадах держзамовлення), викликало досить різку реакцію певних парламентських кіл. Відсутність порозуміння з цього питання між спікером парламенту і кандидатом у Президенти О.Ткаченком і прем’єрміністром В.Пустовойтенком, певно, вплинула на позицію першого, який на пресконференції з нагоди початку роботи сесії заявив, що у разі, якщо групи і фракції ініціюватимуть відставку уряду, він вчетверте вже

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-328 * збірник літератури №69 * >>>далее>>>